Маргарита Дідіченко, архітекторка, викладачка Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА), працює над дисертаційним дослідженням композиції міст та її просторового розвитку.
У певний момент свого дослідження Маргарита вирішила дізнатися, як алгоритмізація може стати в пригоді для опрацювання тих даних, які вона збирає для своєї роботи. Так виникла ідея воркшопу в лабораторії InfAr Університету Баухаус у Веймарі, відвідати який архітекторці вдалося за підтримки Culture Bridges.
Про ідею воркшопу
З командою Infar я познайомилася кілька років тому, мене зацікавив їхній підхід до вивчення міста на основі алгоритмів. У певний момент свого дисертаційного дослідження я зрозуміла, що маю надто велику базу даних, яку треба використовувати при аналізі кожного міста. Виникло запитання, як можна ефективніше опрацьовувати ці дані з допомогою алгоритмізації. Я використовую різносторонні дані, пов'язані з історичним розвитком міст: карти та генеральні плани різних років, панорами міст, топографічні дані, висотність та площу окремих будівель, соціологічні дані.
Ми почали діалог з Infar про те, як можна було б інтегрувати їхні знання в моє дослідження, а де б їм були корисними мої напрацювання. В результаті, розробили спеціалізований воркшоп. Вони дуже відкриті до будь-яких пропозицій. Це було в дусі: "Окей, будь ласка, приїжджай, ми готові в межах свого робочого часу з тобою працювати й надати тобі робоче місце". Я сміялася, що в мене робочий стіл був більше, ніж у моєму університеті. Окрім того, в межах воркшопу було дві ознайомчі поїздки – у Дрезден та Ерфурт.
Про проекти інших учасників
Один із проектів присвячений Ефіопії. Важливо, що він має реального замовника. Над ним працювали вже близько року на момент мого візиту, моделюючи шляхи розвитку малих міст із врахуванням обов'язкових елементів і соціальних критеріїв. Наприклад, треба, щоб обов'язково був доступ до води і церкви, бо в цьому регіоні люди дуже релігійні. Але для мене тут цікавим був саме широкий погляд на те, що має бути враховане в розвитку міста чи будь-якого урбанізованого простору. Алгоритм працює так, що вплив кожного із критеріїв можна пересунути "бігунцем" й побачити, як це впливає на етапність розвитку й те, що ми отримуємо наприкінці.
Ще один проект – це алгоритм, який автоматично застосовує всі законодавчі обмеження й видає будівельний обсяг, який можна там звести. На певному етапі алгоритм замінює роботу архітектора. Передбачається, що цей алгоритм зможе видавати одразу навіть кількість квартир, які ви можете отримати. Він прораховує оптимальні планування. Проте, поки це ще на етапі розробки.
Про Grasshopper
Grasshopper – це графічний редактор алгоритмів (інтегрований у програму 3д моделювання Rhinoceros 3D), який переважно використовують у параметричній архітектурі. З його допомогою ви можете створювати 3D модель, як і в будь-якому графічному 3D редакторі, як-от 3Ds MAX. Водночас Grasshopper дає змогу створювати не сам об'єкт, а інструкцію до побудови моделі. Тут можна прораховувати складні форми й мінімальне навантаження на них. У нас Grasshopper переважно використовують у дизайні, наприклад, для створення популярних нині химерних кахлів.
Про практику й теорію в архітектурі
Я не практик, у мене був невеликий досвід проектування, і це не приносить мені задоволення. Мене цікавлять теоретичні речі й ті закономірності, що провокують розвиток практики. На сьогодні наука немов "добігає" за практикою. Дисертаційні дослідження особливо у нас є досить вузькими й бюрократично орієнтованими, бо ми маємо обов'язкові критерії – що повинно бути в дослідженні, щоб його можна було захистити. Це не завжди сприяє тому, щоб це дослідження приносило ефективний результат.
Після трьох років аспірантури я маю критичний погляд на написання дисертацій. У нас не вистачає дискусії, до якої залучені як практики, так і теоретики. Більшість теоретичних досліджень, які роблять в Україні, невідомі практикам. Рішенням тут є налагодження комунікацій. Можливо, дискусійні платформи, оффлайн та онлайн. Щоб практики й теоретики почули одне одного.
Дуже часто архітектори живуть в спеціалізованій бульбашці, втрачаючи зв'язок з контекстом інших сфер. Але ми не у вакуумі, ніколи не були в ньому й ніколи не будемо. Місто – це процеси, тож потрібно до них ставитися критично й з розумінням.
Про особливості міського планування в Німеччині
У Німеччині підхід до того, як формується містобудівна оболонка, є толерантнішим, заснованим на компромісі. З одного боку, вони мають обмеження, яких суворо дотримуються. З іншого, виходять цікаві сполучення, коли стіна в стіну стоять будівлі зовсім різного віку, бо там керуються Афінською хартією і не використовують повторення стилю. Водночас у Німеччині інвестиційна привабливість нікуди не зникає, і повсюди є замовник.
Ще одна особливість німецького середовища – конкурси. Це важливо, адже створює конкурентне середовище, коли різні бюро пропонують свої рішення. В певних випадках ідеї одних потім поєднуються з ідеями інших для досягнення найефективнішого рішення. Конкурс провокує дискусію і підвищує обізнаність людей із тим, що й навіщо відбувається.
Про життя після воркшопу
Після повернення з воркшопу я відвідала засідання кафедри, де прозвучав такий жарт: "Ого, з'їздила в Баухаус! Ще й звідти повернулася!" Це неприємно, бо їздити запозичувати досвід потрібно, але в Україні є більше простору, де його можна застосовувати. Тут велике неоране поле. З системою завжди треба працювати, інше питання – наскільки опозиційно це треба робити. Якщо ти не готовий боротися з системою, то ти не готовий до будь-яких змін взагалі.
У мене завжди питають: "Навіщо ти пішла працювати в університет?". Так, мені завжди не подобалося, як нам викладають, але ж ми нікуди не подінемося від вишів, а якщо не мінятимемо їх, то й отримуватимемо трошки закостенілі мізки молодих архітекторів. Тож треба робити щось тут, їхати по досвід і повертатися.
Фото Маргарити Дідіченко, зроблені під час воркшопу
