Художник із Лондона Адам Волкер вперше побував в Україні 2017 року як резидент за програмою SWAP UK / Ukraine Британської Ради. Після цього візиту він вирішив детальніше дослідити функціонування публічної сфери в Україні та важливість мистецьких практик та спільнот для неї. Про це Адам писатиме у своїй дисертації*, над якою працює у Королівському коледжі мистецтв. Щоб назбирати необхідних спостережень і думок від місцевих митців і кураторів, Адам подався на грант міжнародної мобільності від Culture Bridges.
*робота має назву "Підрив успадкованої нерівності техносфери: Текстова художня інтервенція як життєва стратегія сприяння стійкій агентності"
Протягом мобільності Адам перебував у резиденції фонду ІЗОЛЯЦІЯ, де він також провів Artistic talk – зустріч, під час якої розповідав про останню серію своїх художніх робіт. Серед тих, із ким зустрівся дослідник, були (перелік імен неповний) кураторка Олександра Погребняк, художники Марія Плотнікова, Вова Воротньов та Еліс Ла Луна (Alis La Luna), куратори резиденції Soshenko 33 та митці Тарас Ковач і Анна Сороковая, куратор Singulart Олексій Буістов, кураторка Pinchuk Art Centre Валерія Шиллер.
"Я відвідав Межигір'я. Це був дивний досвід, немов ти потрапив усередину відеогри. Очевидно, що це все вияв кітчу й поганого смаку, але важливішим питанням для мене було – хто спонсорує утримання цього місця зараз?
Здавалося, там майже нікого немає, але весь маєток був у бездоганному стані, аж занадто. Чому такий ідеальний догляд? Місце нагадувало тематичний парк чи щось на кшталт "Шоу Трумена", або навіть культу – з франтуватими дурнями, які чекають, що на них хтось натрапить, тоді як навколо нікого."
Якщо вдасться отримати фінансування, то цієї осені Адам розпочне дослідження, щоб втілити проект, присвячений Межигір'ю. Працювати над ним він збирається разом із художницею-режисеркою Вікі Торнтон, з якою він часто має спільні проекти.
Серед пріоритетних зустрічей за час мобільності для Адама було інтерв'ю з Олексієм Радинським, режисером і художником Центру візуальної культури. Олексій працював над відео-роботою "Вежа"* для німецької художниці Гіто Штеєрл, яку Адам бачив у Києві (у Центрі візуальної культури) у 2017 році та про яку планував написати. На його погляд, цікаво, як в цій роботі представлені дуже абстрактні та тілесні речі. Так несправедливість аутсорсної праці, коли західноєвропейські компанії можуть з легкістю віддати свої проекти українським розробникам, бо це дешевше, показана як поле битви (а це війна, де очевидно страждатиме тіло), так і безпосередньо через тіла – тіла програмістів, які довгі години пишуть код, щоб вчасно запустити проект. Під час інтерв'ю з Адамом художник і підприємець Олег Фонарьов, який є протагоністом у "Вежі", згадав у цьому контексті термін "лізинг тіла".
*цей фільм знято в Україні у співпраці з українськими художником та підприємцем Олегом Фонарьовим (Харків). "Вежа" – це триканальне відео, в основі якого монтаж та 3D-моделювання динамічних зображень. За кадром спеціаліст з hi-tech та засновник харківської компанії 3D-рендерінга "Program-Ace" Олег Фонарьов розповідає про власні проекти та ситуацію в Україні та Харкові: після розпаду СРСР та після Майдану, на ринку високих технологій та зовнішньо-політичній арені. В роботі використані елементи відеоігр, створених компанією "Program-Ace". (За матеріалом Центру візуальної культури)
У своїй дослідницькій діяльності Адам вважає найскладнішим, але в той час і найцікавішим моментом – дозволити собі залучитися в незнайомий контекст з найменшою кількістю упереджень, якої здатен досягти. Коли ти не втрачаєш зв'язок зі своїми дослідницькими інтересами, але при цьому не маєш обов'язкового завдання зафіксувати щось, чи сприймати нове неодмінно з огляду на вже зафіксоване в думках. На запитання про те, чи вплинула мобільність на творчу діяльність, Адам пояснює, що чітко не розмежовує дослідницьку й мистецьку практики.
"Тексти є центральною частиною багатьох моїх художніх робіт. Саме тому розділ дисертації про Україну я збираюся писати в більш експериментальній манері, ніж передбачає звичайний академічний стиль, тож це можна вважати за художню творчість. Припускаю, що це може бути низка персонажів – людей і ні, які діятимуть за певним сценарієм."
Адам зазначає, що йому некомфортно говорити про стан культурного сектору в Україні. Під час мобільності йому було цікавіше послухати, що думають про цей сектор самі ж його представники. Однак, як людина ззовні він все ж ділиться спостереженням, що в українській ситуації можна розпізнати моменти, які вже траплялися в інших країнах.
"Зокрема, я думав про acid house та рейв-сцену кінця 80-х – початку 90-х у Великобританії. Я був занадто молодий, щоб стати частиною цього, але нещодавно британський художник Джеремі Деллер зробив телевізійну програму ("Усі в місці: неповна історія Великобританії 1984–1992"), яка досліджувала цей період". Естетика й економіка цієї сцени у тодішній Великій Британії має чіткі паралелі з тими нинішніми процесами, що я спостеріг в Україні."
Щодо естетики – то британська музична сцена й молодіжна культура довкола неї, а також мода пізніх 80-х – ранніх 90-х багато в чому відлунюється в сьогоднішньому Києві. Так, у згаданий період у Великобританії нічні клуби були здебільшого жахливими, грали дуже комерційну поп-музику, тому рейв-сцена (під впливом чорної британської музики) розпочалася з незаконних або напівлегальних подій на полях в околицях міста чи в закинутих промислових будівлях. Адаму це перегукується із рейвами в лісових ярах у Києві.
З економічної точки зору, Об'єднане Королівство тоді потерпало від наслідків впровадження неоліберального курсу урядом Тетчер. Шахти й фабрики закрилися, податок на багатство став нижче, відповідно, невелика частина людей у Лондоні та на південному сході країни суттєво збагатилася, тоді як в інших великих регіонах, переважно на півночі, значно зросли безробіття й бідність. Ці процеси означали не лише економічні втрати, але й кризу ідентичності.
Адам наголошує, що події останніх років в Україні – це, ясна річ, не те ж саме, однак простежується паралель з економічним шоком, який в українському випадку викликали Майдан і російська агресія. Страх і вразливість у суспільстві виникають так само, а культура, яку формують рейви/молодь, є відповіддю на труднощі й способом втекти від них принаймні на кілька годин. Водночас, за більш оптимістичним сценарієм, всі ці перипетії можуть сформувати місце, де буде більше рівності у взаєминах між людьми. На думку Адама, в таких умовах роль мистецтва стає вкрай необхідною – як для продукування й поширення сенсів, так і для моделювання альтернативних способів взаємодії між людьми.
Тим, хто цікавляться культурою та креативними індустріями в Україні та Європі, наш співрозмовник радить стежити за діяльністю:
- Singulart, з яким Адам познайомився під час мобільності. У їхньому галерейному просторі відбуваються виставки та публічні заходи, також вони постійно публікують контент онлайн. Ще в них є бібліотека, що постійно оновлюється, з текстами, які доволі складно знайти в Україні, – про критичну теорію, пост-інтернет мистецтво. Видання тут можна позичити безкоштовно.
- Центр візуальної культури, про який Адам знав і до подорожі. Він називає важливою роботу членів центру, зокрема, Олексія Радинського, який з певним успіхом протистояв руйнуванню цінних модерністських архітектурних об'єктів, як-от «Літаючої тарілки» в Києві. Центр також скликає міжнародний форум мистецтва і знання «Чорна хмара — Київська бієнале 2019».
- White Pube. Дует мистецтвознавців із Великобританії, який не має прямого стосунку до України (принаймні з того, що відомо Адаму), але чия неповага до встановлених владних структур є дуже важливою. Для Адама вони подібні до назалежного видання ВОНО.
