Хто: режисерка з 15-річним досвідом, переможниця театрального конкурсу Taking the Stage (2016)
Співпраця з Британською Радою: участь у конкурсах Taking the Stage (2015 і 2016 як учасниця, 2017 — як член журі); членство в журі Total Theatre Awards в рамках Единбурзького фестивалю; постановка The People Are Singingу театрі The Royal Exchange (Манчестер); тижневе стажування в театрі Young Vic(Лондон)
“У мене тривала історія з Британською Радою. Найбільш незабутні театральні враження — від членства в журі на Единбурзькому фестивалі. В програмі TakingtheStageберу участь уже втретє, але тепер у журі. В перший рік я увійшла в п’ятірку, а переможець був один. У минулому році для мене стався дуже важливий проект - “Під небом синім” за п’єсою Девіда Елдріджа. Я познайомилася з театром оперети, і в мене відійшли комплекси з того приводу, чи може драматичний режисер працювати в музичному театрі, та чи може театр у теперішній складній ситуації творитися в процесі репетицій, а не за конкретною текстовою основою. Виявилося, все можливо”.
Тамара, режисерка Академічного театру драми і комедії на Лівому Березі Дніпра, здобула перемогу в другому конкурсі Taking the Stage разом із Київським національним академічним театром оперети, котрий запросив її до участі в конкурсі. “Мабуть, я б ніколи не наважилася взяти драматичний матеріал і пропонувати його постановку в опереті — це виглядало б дивно. А цей конкурс розв’язує руки, і практично можна все, особливо в цьому році — бо його формат змінюється, організатори роблять висновки й розширюють його, - адже він тепер відкритий для різних форм театрів і без обмежень для різного літературного матеріалу, не лише для п’єс.”
Театр оперети відкрито приймав усі ініціативи й ідеї Трунової, яка будувала виставу по частинах у процесі підготовки, експериментуючи й адаптуючи драматичний матеріал до українських реалій, змінюючи його разом з акторами (як оперети, так і театру “Золоті ворота”, що працювали в такому форматі постановки вперше).
Навіть після членства в журі конкурсу режисерка обіцяє подаватися на участь у Taking the Stage і надалі, називаючи його чи не єдиним об’єктивним, професійним і демократичним театральним конкурсом України.
Ще один важливий досвід Трунової — режисерська робота за обміном у Манчестерському театрі The Royal Exchange над виставою The People Are Singing Ліззі Наннері, що бере за тему вплив війни на сході України на життя окремих людей. “Я дуже обережно їхала на цю постановку, тому що мала працювати з британськими акторами й драматургом. Але після першої ж зустрічі заспокоїлася, тому що вони чують, розуміють, вони професіонали й готові приймати режисера (хоч до цього не звикли), як істину останньої інстанції. Для них це був новий досвід роботи з текстом: ми не ставили його слово в слово, а давали йому подихати залежно від того, який актор виконує роль”.
Такий різноплановий досвід — вагомий для режисерки в її пізнанні людської психології як загалом, так і в професійній роботі — з акторами й іншими театральними професіоналами. “Мені треба перетворювати, сублімувати те, що я вже вмію, діставати креатив із себе. Розуміти, що вчорашнє вже не може бути сьогодні чи, тим паче, завтра. Піддаватися новому часу, знаходити нові слова, форми, симбіоз жанрів, шукати нове й актуальне для українського театру.”
Тамара Трунова відзначає цінність роботи в Україні таких інституцій, як Британська Рада з її численними програмами в різних сферах. “Це не лише для театральної чи навколотеатральної тусовки — але й для глядача. Це міняє світогляд, актуалізує нові проблеми, збагачує іноді очевидно, а іноді ми цього не усвідомлюємо — але це має колосальний вплив на Україну, українську сцену та глядача”.