Межі та кордони

На сайті NASA сказано, що Марс — це “подорож... яка вже стартувала”. Від думки, що вже за 15 років люди зможуть ходити Марсом, стає трохи моторошно. Така перспектива навіює думки про Вавилонську вежу. Сягнути надто далеко. Заступити на один крок далі. Потужний поштовх перед тим, як все піде шкереберть. І разом з тим, нам не уникнути дослідницьких місій на Марс. Еволюція вимагає від нашого виду — наступай, розширюй, розвивай і вдосконалюй. Або щезни. Саме це — тиск нашого часу; закони природи обмежують нас, та ми віримо: не існує нічого недосяжного.

Проте якщо новітня історія нас чогось і навчила, то це: прогресивне мислення розділяється не всіма й не повсюди. Племінний світогляд залишатиметься стандартною відповіддю на потворний бік глобалізації. Пригадайте жорстокість, несправедливість і регрес, що надто часто стають наслідком порушення кордонів — чи то фізичних, чи то міфічних? Можливо, буде мудро визнати наші обмеження як виду. Можливо, стіни, ворота й ретельно відстежувані входи завжди будуть необхідністю. Можливо, деякі переконання, культури та системи цінностей завжди чинитимуть опір співіснуванню. Нарешті, можливо, вартість людського життя й доступних ресурсів унаочнить те, що перспектива висадки людей на Марсі — лише мрія. Чи, можливо, ні. Бо, зрештою, чи існує межа, яку не можна перетинати?