Знайомтесь ближче із активною молоддю, учасниками Табору Активних Громадян, які творять зміни у своїх громадах. Вони розповіли про перші кроки у громадській діяльності, розповсюджені помилки та успішні проєкти.
Інокентій Горобцов — учасник табору, проєктний менеджер Проєктного офісу Національного Авіаційного Університету , член відокремленого підрозділу "Вітер змін" НГО Національний екологічний центр України.
Громадська активність супроводжує мене усе життя. В шкільні роки я був президентом шкільного самоврядування і з того часу так повелося. Якщо сказати коротко, мені не все одно. Я не відношусь до тих людей, що ходять на протести, скоріше, долучаюсь до тiєї справи, що найбільше у мені відгукується. Оскільки я за освітою еколог, найбільше мені близька проблема екології і навколишнього середовища. У свій час я дуже надихався діяльністю Green Piece та Фонду Дикої природи, завжди хотів брати активну участь у змінах.
Під час навчання за обміном у Литві, я був вражений як там підійшли до питання сортування сміття і скільки часу та уваги цьому приділяють. Найбільше мене вразило те, в який короткий проміжок часу, всього за 5-7 років, в Литві запровадили культуру цивілізованого сортування. В рамках програми ми відвідали один із переробних заводів і це надихнуло мене на подібний проєкт в Україні. Зараз у Проєктному офісі ми працюємо над проєктом централізованого сортування сміття Дарницького району міста Києва.
Я вважаю, що досягти змін можна через інтенсивну інформаційну компанію разом із побудовою переробного заводу. Дуже часто люди не розуміють навіщо сортувати, все одно приїжджає одна машина і згрібає все до купи. В нашому проєкті із самого початку закладається машина з окремими відсіками для різного типу сміття. Також дуже важливо активно інформувати людей навіщо потрібне сортування і як це правильно робити.
Табір Активних Громадян для мене – це чудова можливість напрацювати корисні контакти з кола активних, небайдужих людей та удосконалити навички проєктного менеджменту.
Основних очікувань від табору у мене два. Перше - реалізувати гарний проєкт соціальної дії і зробити це у класній команді та дійсно побачити результат. Друге — мені б хотілось, щоб ті зв’язки, які ми сформували з іншими учасниками і надалі продовжували існувати.
Я вважаю, що до цього табору варто долучатись, навіть якщо ти тільки починаєш громадську діяльність. Табір дасть розуміння того, що і як робити, а також допоможе визначити коло інтересів. Формулювання власних цінностей було для мене однією із найбільш корисних вправ у таборі.
Анастасія Магеррамова – учасниця табору, співзасновниця донорського проєкту Zdaiblood, що протягом 4-х років розвиває культуру донорства у Києві. За цей час було проведено більше 200 акцій та залучено до донорства більше 4000 людей.
Я долучилась до табору як співзасновниця проєкту Zdaiblood і створила його разом зі своїми колежанками, також студентками КПІ. Вже 4 роки ми допомагаємо центрам крові знаходити донорів.
Я завжди була активною, як в шкільні, так і в студентські роки. Серед дисциплін в КПІ у нас був предмет «Соціальне Проєктування», де нам дали домашнє завдання розробити соціальний проєкт. У той час наша викладачка проводила активну донорську діяльність, вона нам і розповіла, що завжди здає кров у дитячому кардіо-центрі і там є велика нестача донорів. Тоді ми з групою організували першу акцію, на яку несподівано прийшло дуже багато студентів та молоді. Так і закрутилося, хоча планувалось, як разова ініціатива і ось нам уже 4 роки!
В Україні культура донорства не поширена, існує багато страхів та стереотипів. На сьогоднішній день, на жаль чи на щастя, 70% донорів – це родичі тих людей, яким необхідна кров. Зазвичай, людина стає донором тільки тоді, коли зустрічається з проблемою. Ми ж хочемо, щоб донорство стало звичайною практикою серед молоді.
Загалом, здавати кров може будь-яка людина віком від 18 до 60 років, що важить більше 50 кг, має паспорт України і не має медичних протипоказань. Я - досить активний рекрутер до донорства. Вся моя родина залучена до здачі крові, а от сама я ще донором не була, оскільки важу менше 50 кг – ось такий цікавий факт. Мій приклад свідчить, що підтримувати донорство або інші соціальні теми можна різними способами, не тільки через безпосередню участь.
Я щаслива бачити таких активних людей на таборі, яким не все одно і які прагнуть змінювати світ навколо себе. Сподіваюсь, ми зможемо об’єднатись і навіть поза табором створити щось спільне.
Ірина Джуфер – учасниця табору, випускниця Академії жіночого лідерства, архітекторка за освітою, у минулому держслужбовиця, після декретної відпустки почала займатись громадською діяльністю, активно розвиває туризм у рідній громаді.
Про себе можу сказати так: «Я – Ірина, дружина, мама та активна мешканка своєї громади». Активізм мій почався ще в школі, де я завжди брала участь в усіх громадських заходах, також була старостою та навіть організовувала танцювальну групу.
В університеті я більше приділяла увагу своїй майбутній професії ніж громадському активізму, до нього я повернулась вже під час декретної відпустки. Все почалося із ремонту веранди дитячого садочку. Це була досить довга процедура і наш перший досвід взаємодії із місцевою владою, який виявився успішним.
Потім були й інші ініціативи, наприклад, облаштування парку у Скала-Подільську. Це було не просто, оскільки парк за документами значився як «ліс», відповідно кошти з міського бюджету на нього не виділялись. Довелося починати із розробки документації та маркування дерев. Поступово «ліс » перетворився на гарний парк із літнім кінотеатром.
Ідея створення туристичного мобільного додатку виникла у мене ще під час навчання в університеті. Я розробляла урбаністичний проєкт на прикладі Скали-Подільської. В нас дуже добрий архів, старі фотографії й матеріали. Все почалося з пам’ятних табличок на будівлях, потім ми подумали, що цього замало – потрібно аби турист знав де зупинитись, де знаходяться магазини тощо. Це вилилось у розробку цілого додатку із трьома туристичними маршрутами містом та околицями - природничим, аграрним та історичним.
Наш додаток є результатом великої спільної роботи різних людей. Історики збирали факти та готували інформаційні тексти, філологи редагували та скорочували, перекладачі готували величезні обсяги перекладів англійською. А ще ж треба було до кожної локації підібрати фотографії, прописати гео-локації і тільки потім передати айтішникам для розробки додатку. І все це робилось на волонтерських засадах – всю громаду так захопив цей проєкт. Найскладніше було це нічого не переплутати, це дуже скрупульозна робота. Це був мій перший досвід у якості менеджерки проєкту.
Про Табір Активних Громадян я дізналась випадково, натрапила на оголошення від House of Europe. Хочу сказати, що сама ідея онлайн табору – дуже класна. Для мене це не перший досвід онлайн навчання і я маю з чим порівняти. В нас дуже цікаво, хочеться нічого не пропустити, навіть домашні завдання.
Тим, хто робить перші кроки у соціальних проектах в першу чергу раджу не боятись критики. Критика буде, щоб ви не робили. Нас критикували за те, що ми поставили лавки у нашому парку, що їх забагато! А коли не було жодної - ніхто не скаржився. Я раджу дослухатись до конструктивної критики людей, які самі щось роблять і чогось досягли.